Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 915/1953/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Кондратової І.Д., Малетича М.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.06.2016у справі№915/1953/15господарського судуМиколаївської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання"доТовариства з обмеженою відповідальністю виробниче об'єднання "Каскад"третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Корум Сорс"простягнення суми за участю представників від:позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаПавлової О.В. (дов. від 01.10.16),третьої особине з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче об'єднання "Каскад" штрафу на суму 1 049 172,90 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.04.16 (суддя Дубова Т.М.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача штраф на суму 387 194,73 грн. В іншій частині позову відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.16 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Разюк Г.П.) рішення місцевого суду змінено. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто 137 391,65 грн. штрафних санкцій. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу на суму 911 781,25 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати у частині відмови стягнення, просивши достягнути штрафні санкції, задовольнивши позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29.08.14 між ПАТ "Криворізький завод гірничого обладнання", від імені та за рахунок якого діяло ТОВ "Корум Сорс" на підставі договору комерційного представництва від 24.12.12 №9/2013-У та ТОВ ВО "Каскад" було укладено договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт №КС-КЗГО/138-14Пд.

Відповідно до п.1.1 Договору підряду в порядку та на умовах, передбачених цим договором, позивач доручив, а відповідач прийняв на себе зобов'язання на свій ризик, своїми силами і засобами, з використанням власних матеріалів та/або матеріалів позивача, виконати роботи на об'єкті позивача, відповідно до кошторисної документації (додаток № 1 до договору) і технічного завдання (додаток №2 до договору), які є невід'ємними частинами цього договору і у терміни, передбачені календарним графіком виконання робіт (додаток №3 до договору). Позивач зобов'язувався прийняти та оплатити виконані відповідачем роботи, у порядку, визначеному цим договором.

Згідно з п.п.2.1., 2.5. договору вартість робіт по договору визначається договірною ціною, складеною на підставі кошторисної документації та складає суму 2 323 999,99 грн. Загальна вартість робіт може бути зменшена, виходячи з фактичного об'єму виконаних робіт. Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що ТОВ ВО "Каскад" зобов'язано виконати роботи протягом 60 робочих днів з моменту підписання цього договору.

Пунктом 6.4.1 договору сторони обумовили, що роботи вважаються прийнятими з моменту підписання позивачем наданого остаточного акту приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних робіт та затрат.

Згідно з п.8.2 Договору за порушення строків початку і закінчення виконання робіт, а також строків, передбачених п.п.3.5, 6.2, 6.3, 6.4, 6.6 Договору, за порушення інших термінів, встановлених цим договором, відповідач зобов'язався сплатити позивачеві штраф у розмірі 1% від загальної вартості робіт за цим договору, за кожен день прострочення до моменту належного виконання.

Відповідно до п.11.1 договору, він вступив в силу в день його підписання обома сторонами та діяв до 31.12.14, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Договір підряду було підписано 29.08.14.

Крім того, сторонами підписані передбачені договором додатки, а саме: додаток №1 - договірна ціна і кошторисна документація; додаток №2 - технічне завдання, додаток №3 - календарний графік виконаних робіт; додаток №4 - перелік видів порушень і матеріальної відповідальності відповідача є його невід'ємними частинами.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.14 позивач направив відповідачу лист №53, яким повідомив, що станом на 19.11.14 не виконаний певний перелік робіт, та попереджено, що за порушення строків початку та закінчення робіт, згідно з п.п.8.2, 8.4 договору підряду, йому будуть нараховані штрафні санкції.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що на виконання умов договору від 29.08.14 №КС-КЗГО/138-14Пд відповідачем були виконані роботи на загальну суму 2 498 030,47 грн., про що сторонами складено та підписано без зауважень акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 29.12.14 №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, від 02.01.15 №№ 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15. Проте, як вказує позивач, відповідач порушив строки, передбачені п.3.5 договору підряду, оскільки останній акт приймання виконаних будівельних робіт підписаний сторонами 02.01.15, тобто прострочення виконання робіт становить 42 дні (з 22.11.14 по 02.01.15), тому позивач нарахував відповідачеві 1% штрафу, згідно з п.8.2 договору, який становить 1 049 172,90 грн. (2 498 030,47 грн. х 1% х 42 дні).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що прострочка виконання зобов'язання починається з 03.12.14 по 02.01.15. Натомість, відповідач прийняв всі можливі заходи для своєчасного виконання робіт.

Змінюючи частково рішення суду першої інстанцій, апеляційний господарський суд виходив з того, що висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій за прострочку виконання відповідачем договірного негрошового зобов'язання є вірним, але рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині визначення розміру стягнутої неустойки, виходячи з того, що підрядник не мав права піддавати небезпеці життя робітників та порушувати норми законодавства по безпеці праці в зв'язку з несприятливими погодними умовами.

Вищий господарський суд України не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі з договору.

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У ст.ст.610, 611 ЦК України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За ст.ст.216,218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписами ст.230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.2,3 ст.549 ЦК України штрафом - є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарський кодекс України визначає штраф і пеню як різновид штрафних санкцій.

Особливості застосування штрафу полягають у тому, що штраф обчислюється тільки у відсотках і тільки від суми порушеного зобов'язання. Він являє собою грошову суму, яка одноразово виплачується порушником зобов'язання. Основною умовою застосування штрафу є те, що штраф може встановлюватись за будь яке порушення зобов'язання.

Пеня, у свою чергу, є неустойкою, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відмінність пені від штрафу полягає в тому, пеня може встановлюватися за несвоєчасне виконання тільки грошового зобов'язання.

Отже, судами не було досліджено, яка саме форма господарсько-правової відповідальності повинна застосовуватися до даних договірних відносин.

При новому розгляді справи господарським судам необхідно взяти до уваги наведене та з'ясувати обставини щодо дійсної можливості нарахування штрафу за кожен день прострочення та чи не суперечить відповідне правовій природі такого виду неустойки та нормам чинного законодавства.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.12 №6).

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.16 та рішення господарського суду Миколаївської області від 05.04.16 у справі № 915/1953/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. Д. Кондратова

М.М. Малетич